bf_109e: (B-))
Снігу навалилося
На лиху біду,
Як тепер на вулицю
Носа я поткну?
У взутті зимовому
Зламані замки,
А у бєрців стоптаних
Вирвані носки...
bf_109e: (Bf-109e)


Сумний осінній ранок,
У листі вітру свист.
Сім хлопчиків на розстріл
Повів сепаратист.

Важкі й сумні тумани
Стелились по землі,
Мовчали українські
Розвідники малі.

Спинилися хлоп'ята
Та втупились униз,
І дуло автомата
Навів на них рашист.

Та тут із кулемета
Ударила чергá,
По жовтім листю ката
Сковзнулася нога,

І він упав. Мов криця
Синів навкруг туман,
І вийшов з-за копиці
Вкраїнський диверсант.

І сині рученята
Він розв'язав малим,
Життя, неначе свято,
Всміхнулось тепло їм.

Ідуть вони тропою,
Якій вже сотні літ -
Маленькії герої
Та їхній рятівник.

Їм знов рашистів бити
Й у пекло відправлять,
І шле свої привіти
Їм українська рать.
bf_109e: (ЕГГОГ)
Мда. А я постив це ще в червні 2012 року.

(...)

Він не забув – знайшов нагоду поговорити з комендантом про школу в Тарасівці, у якій діти вивчатимуть російську мову. Ну, ще, звісно, письмо й арифметику, щоб не рахували на пальцях, бо тепер – вік машин і комусь же треба буде на них працювати, але основне – російська мова, бо не буде ж господін Іванов вивчати українську, щоб порозумітися з власними наймитами!

- Харашо, харашо! – Схвально кивав комендант головою.

Одержавши ще одне "харашо", Гайдук шпарко взявся до справи: наказав засклити вікна хоч в одному класі, помити підлоги, побілити стіни, зібрати й полагодити парти, що їх іще не встигли спалити поліцейські, викликав Козачків та Зіну Кіндратівну – єдиних вчителів, які лишились в Тарасівці, і вони з’явилися, перелякані, бо думали, що їх заарештують. Зіна Кіндратівна захопила навіть вузлик з білизною, попрощалась з дочкою. І довго не могла втямити, що від неї хоче Гайдук: усе чекала, що ось він гукне поліцейських та й накаже одвести її в холодну. Коли ж зрозуміла нарешті, що поки її лишають на волі, так зраділа, що забула, де вона і який зараз час, - бовкнула, мов з конопель:

- А хто ж буде викладати історію?

Зіна Кіндратівна викладала історію, а Гайдук говорив лише про вивчення російської мови, та ще письма й арифметики.

- Яку ще історію?

- Та України ж, - знітилась Зіна Кіндратівна: вже зрозуміла, що спитала те, про що й питати не слід.

- Забудьте й не згадуйте!.. Нічого забивати дитячі голови різними вашими древніми украми!.. І попереджаю: за найменшу спробу націоналістичної агітації ви будете суворо покарані!

- А як же бути з підручниками? – несміливо спитав Козачок: мав на увазі підручники, що ними до війни користувалися учні.

- Підручники зібрати й переглянути. Усі сторінки, де "ще не вмерла", повиривати й спалити! Як і портрети всіх ваших хєроїв, - додав сардонічно. – Ми повинні готувати дисциплінованих і старанних трудівників, а не націоналістичних агітаторів. Наагітувалися, годі!.. І ще одне, - сказав Гайдук, коли учителі вже звелися, - всі ви в найближчому часі повинні опанувати російську мову: в нашій школі не повинно лунати жодного слова іншою мовою! Тільки російська! Все!.. Можете йти!..


Наступного дня клас зустрів його настороженою тишею... )
bf_109e: (B-])
Хоча кількість голосів у голосуванні і не дотягнула до бажаних ста, історію я все одно вам розкажу. Це буде цілий мікс із життєвих, інженерних байок - я це все сховаю під спойлери, та власне самої історії про Леніна з секретом.




Два чи три роки тому я кілька місяців підряд виконував роботи у Вінницькій області. Кожні два тижні ми повертались до Києва, де звітувались про виконані роботи, виписували нові путівки, один-два дні відпочивали і знову їхали на Вінничину.

Вінничина славиться, зокрема, своїми гранітними кар'єрами і санаторіями, найкрупніші з яких розташовані в місті Хмільник. З лікувальною метою там застосовують радіоактивний газ радон, який у помірних кількостях є дуже корисним для опорно-рухового апарата. Відпочивальники приймають ванни з водою, збагаченою радоном, їх загортають у лікувальну багнюку, прописують інгаляції радоном і т.д.

Радон є важчим за повітря і накопичується поблизу підлоги. Як мені розповідав один лікар з Хмільника, статистика по онкології у нас штучно занижується, і по Вінничині зокрема: останнім часом почала зростати статистика онкозахворювань дихальних шляхів. Він пов'язує це з тим, що люди по селах почали ставити собі склопакети, які герметизують хати, ліквідовуючи ту мікровентиляцію, що забезпечувалась старими дерев'яними вікнами, в результаті у хатах накопичується більше радону, який і… Ну ви пойняли.

Там же я почув оригінальну гіпотезу про Адольфа Алоїзовича. Суть її полягає в тому, що його бункер "Вервольф" під Вінницею був зведений із монолітного залізобетону, наповнювачем в якому служив якраз вінницький граніт – сам по собі радіоактивний, він стає ще більш активним внаслідок механічної обробки. "Може це навіть було і спеціально зроблено", говорив мені співрозмовник, "чомусь же при будівництві бункера Гіммлера на Житомирщині за наповнювач туди додавали не граніт, а річкову гальку!".

Крім того, у підземних приміщеннях бункера накопичувався якраз той природній радон. Радіація радону та граніту вразила Гітлера, і до кінця свого життя той страждав від легкої форми променевої хвороби, що відбилось на його адекватності та керівництві Рейхом. Не знаю, наскільки ця версія правдива, але вона є дуже цікавою, погодьтесь.


Наостанок зроблю ремарку про наповнювачі для бетону: в першій половині ХХ століття що річкова галька, що дроблені кам"яні наповнювачі на практиці застосування конкурували між собою: дроблені наповнювачі мають кращу адгезію до бетонної суміші, але за рахунок форми виступають концентраторами напружень, річкова галька же є гладкою і округлою, з нижчими адгезивними властивостями, але забезпечує більш рівномірний розподіл напружень у товщі бетонного масиву. Зрештою, переміг таки щебінь – його легше добувати в промислових масштабах, але аналог гальки у нас все одно є – у керамзитобетоні, правда, цей керамзит в бетон вкидають заради зменшення ваги суміші та, відповідно, готових виробів, і він не здатний сприймати такі високі навантаження, як бетон на гранітному щебені.

Значні поклади граніту відбились ще на одній характерній рисі Вінничини: гранітній бруківці. Кількість доріг місцевого значення, мощених гранітною бруківкою, просто вражає; при цьому це не гладка акуратна бруківочка, якою славиться Львів, а рвані каменюки з нерівною поверхнею. Кожному, хто скаржиться на львівські бруковані вулиці, я пропоную поїздити деньок у старому роздовбаному "Соболі" по вінницьких дорогах, а тоді уже на щось скаржитись.

Ще у 2008-му році я познайомився з сільським головою одного села Бершадського району Вінницької області. З того часу ми часто відмічали у нього відрядження по області та зупинялись на нічліг – він залюбки пускав нас у кімнату відпочинку сільської ради, що суттєво економило нам кошти на готель. От і тоді, два чи три роки тому, ми зупинялись у нього, і коли вся бригада ішла кимарити, ми з ним киряли пиво чи горіляку в його кабінеті, ведучи розмови про те та про се.

І ось в ході одних таких нічних посиденьок у нас зайшла розмова про Совєцький Союз, культ лічності та інші ніштяки. Голова підвівся, сказав мені йти за ним і попрямував на невеликий склад у приміщенні сільради. Старі меблі, якісь засохлі вазони та відкидні крісла з актового залу були трохи розбавлені артефактами радянської доби – якісь стенди типу "Отлічнікі ударного социалістічєского труда", фанерні транспаранти з стандартними гаслами припадали там пилюкою. Включивши пару лампочок, голова підвів мене до одного кутка і здійняв стару жовту штору із гіпсового бюста Леніна, встановленого на дерев'яній тумбі із червоного лакованого дерева.

Ну і, власне, про Леніна з секретом )
bf_109e: (Panzer)
Розбираючи старі файли, знайшов файл TXT про колір і камуфляж німецької бронетехніки. Хай полежить тут. Там кілька цікавих нюансів розглянуто, любителям етого дєла буде корисно почитати.

Перед нападением на Советский Союз германские танки, машины и бронетранспортёры полностью покрывались различными оттенками тёмно-серой краски. Для ясности необходимо добавить, что все немецкие красители, разработанные после 1925 года, кроме названия имели индекс (RAL) Deutsches Institut fur Guesicherung und Kennzeichnung e.V. (Германского института по контролю качества и идентификации), стандартизующий производство красок на предприятиях. Краски, разработанные до 1925 года, и отдельные из красителей (по крайней мере, известна одна такая распространенная краска, которая была введена, но не стандартизована) после 1925 года индексов RAL не имели. Для сухопутных войск вермахта и полевых войск это был утвержденный и стандартизованный в 1935 году Schwarz Grau (RAL 7021). И если до 1939 года в германских войсках использовался двухцветный камуфляж из Schwarz Grau и тёмно-коричневого Signal Braun (RAL 8002) в виде «облакообразных» пятен (соотношение 2/3 к 1/3 соответственно), то согласно циркуляру (Heeres Memorandum — НМ) № 864 от 31 июля 1940 года, камуфляжная окраска для немецкой техники была отменена. Новая окраска была принята из предположения, что в боевых условиях техника будет маскироваться в тени деревьев или зданий, для чего камуфляж не требуется, а нужен только более тёмный фон. Авиаполевые дивизии, а также дивизия люфтваффе «Герман Гёринг» до 1943 года окрашивали технику серым цветом ещё более тёмного оттенка Antrazit Grau (RAL 7016).

Данный подход в камуфлировании... )
bf_109e: (Panzer)
Одного разу до рехтсекторфюрера Дмитра Яроша прийшов продажний буржуазний журналіст із радіо "Свобода", щоби взяти інтерв"ю. А перед цим попередили його охоронці-вишиванкорубашечники, що може він поставити Ярошу одне-єдине запитання.

Коли брехливий репортер підійшов до Яроша, той сидів на стосі підручників з російської мови на березі Сіверського Донця і дивився на його течію.

- Як би ви підсумували події цього року в Україні? - Наважився запитати Яроша цей шакал пера, хоч прекрасно знав, що ніякої України нема, бо це проект Госдепу.

- Якщо довго сидіти на березі ріки, то можна побачити, як по ній пропливає труп твого ворога. - Відказав йому спокійно жорстокий Ярош, не зводячи погляду із річки, де, як на диво, якраз пропливав труп у зеленому піксельному камуфляжі із георгіївськими стрічками.

Подивувався журналіст мудрості кривавого вбивці Яроша і пішов геть, щоби настрочити черговий пасквіль і полити брудом Росію. А Ярош все сидів незворушно на березі Сіверського Донця, і повз нього час від часу пропливали трупи мирних прибічників федералізації.

Бо трохи вище по течії карателі-правосєки, бажаючи потішити Яроша, вкидали у річку тіла псковських десантників.
bf_109e: (B-W)
Та гей, раби! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, раби! Бо розіпну вас,
Вдягнувши в ситцеві труси.
Чи наркотою вас обколю...
Чого ж ви стали? Гей, раби!

Вперед, раби! Бо прийде Ярош,
Спалить вас і розвіє прах,
Щоб удобрити чорноземи
На цих карательських полях!
Рязанський Ванька йде ізліва,
Правіш - з Тамбова два брати,
Що їх вручив мені Турчинов...
Чого ж ви стали? Вйо, раби!

Вперед, раби! Оріть це поле,
Що я отримав за АТО,
Підуть дощі, і незабаром
В землі пробудиться зерно.
Продавши в Польщу урожаї,
Отримаю я срібняки,
І може навіть погодую
Вас рапсом свіжим. Гей, раби!

Та гей, раби! Втекти не вийде!
Адже в діброві край села
Отаборилися каральні
гей-взводи самого Ляшка.
Тому вперед, штовхайте плуга,
Бо шкіру спущу зі спини.
Чого ж ви стали, кацапури?
Пора работать! Гей, раби!

(ц) Е. Раттенфенгер
bf_109e: (B-|)
До тих веселих подій, які закрутились з лютого місяця в нашій країні, Росія - точніше, путінський режим - мала чудовий шанс перетворитись на потужний полюс орієнтації для України і її мешканців. До початку прихованої, повзучої агресії значна частина українців ставилась до Росії здебільшого нейтрально. Так, пропаганда на каналах, пиздуваті сюжетики, не менш пиздувата риторика, чутки про російський спецназ - але ніхто не вірив, що кремлівська хунта може зайти далі. Ще у лютому панувало переконання, що ми здатні розібратись із кризою у владі, і ніхто нас не зачепить.

Унікальний шанс був пройобаний. Мені висловлювали думку, що Росія не могла поступити інакше, занадто вже розкручений був маховик подій і приготувань. Ні, я так не вважаю. Достатньо було волі однієї людини (або кількох), щоби повпливати позитивно на ситуацію і думки в головах українців і світу. Елементарні кроки, які робили дрібніші і слабші країни - прийом постраждалих на лікування (та ж Польща, нагадаю, приймала як протестуючих, так і їх противників, постраждалих силовиків), гуманітарна допомога - ну точно вже не погіршили ставлення до Росії і росіян.

Особняком тут стоїть випадок із прихистком Віктора Педоровича. Це узагалі новітній анекдот - адже і кремлівській хунті, і Путєну особисто він придатний, як валіза без ручки. Ні, я розумію, гроші, рахунки, схеми, всі ці роки чекістський режим тримав його за яйця, маючи достатньо копромату; але чи варта його шкура того, щоби тепер утримувати? Остання послуга за вірність, хіба що так.

Викинувши назад в Україну її легітимного президента, можна було заробити собі немало очків. Приводів для цього можна було б знайти безліч - від незаконного перетину кордону, наприклад. Та і зараз оце на днях спливає 90 днів, впродовж яких можна знаходитись іноземцю на території РФ - і Янукович стає порушником закону. А Росія ж так сильно позиціонує себе державою із верховенством права і повагою до закону...

Домовлятись із очільниками України доведеться так чи інакше. Але якби колективний путін не наламав тих дров, у Росії була би неймовірно зручна позиція для прив"язування нової влади до себе та тихої маніпуляції думками пересічних українців. Проте виявилось, що легше перебувати в полоні власної ж пропаганди, повірити у самими же створену реальність, напороти хуйні з Кримом і терористами, довести сусідню країну до вбивств і війни, і по новому кругу заводити стару заїжджену пісню: "За чьто оні нас так нєнавідят".
bf_109e: (B-])
Послуговуючись радянською пропагандистською риторикою, "рашизм поднімаєт уродлівую бугрістую голову". Росія, яку ми знали - прогресуюча країна, що розвивається, долаючи наслідки правління комуністичного режиму - перестає існувати, все більше перетворюючись на похмурий феодальний конгломерат, такий собі failed state, у якому правляча верхівка збагачується фантастичними темпами, визискуючи природні надра, не виробляючи нічого більш-менш технологічного і нового, задурманюючи населення примітивними ідеями, при цьому підтримуючи той мінімум піраміди потреб, який необхідний.



Обіцяна політота )
bf_109e: (B-W)
У неділю Віктор Янукович тріумфально в"їхав в Донецьк.

Одягнутий у просту полотняну тогу, верхи на білій ослиці, заквітчаний віночком із простих польових квітів, що вручили йому сільські діти на донецькій окружній, він в"їхав у древнє місто.

Озброєні сепаратисти, поправляючи чорні маски на обличчях, устилали йому шлях пальмовими і вербовими гілками, вигукуючи "Осанна! Осанна сину Федоровому!".

Простий люд радісно гомонів, що нарешті повернувся давно обіцяний цар, що принесе процвітання і радість.

І ходив Віктор Федорович вулицями, і проповідував благую вість про скорий прихід спасіння від бандерівців, про обстріляну машину, про податкові канікули, другу державну мову, підвищення зарплат і покращення життя вже завтра, на цей раз справді покращення - адже завтра, а не сьогодні.

Днями пізніше Віктор Федорович на вершині терикону шептав у рацію: "Нехай мине мене чаша сія", проте ефір залишався по-кремлівськи невблаганним.

А сталось так, що відрікся від нього вірний апостол Юда Єфреміот, продавши координати терикону "Фарисейській самообороні", а сам виклав на Ютубі відео, де обгрунтовував свій вчинок.

І прийшли легіонери Правої Когорти до терикону, і схопили Віктора Федоровича, закували в кайдани і відвели на суд до Понтія Тарута, що правив кривавою рукою на землі донецькій.

Спитав Віктора Федоровича Понтій Тарут: "Це ти, що називаєш себе президентом?". І мовив у відповідь Федорович: "Це я, і є я легітимним, адже є живим і при свідомості", викликавши цим скрегіт зубовний у Тарута, адже не міг він нічим зруйнувати цей логічний ланцюг.

Вийшов тоді Понтій Тарут на балкон державної адміністрації, і звернувся до народу: "Чого ви хочете - щоби відпустив я Віктора, що називає себе легітимним, чи щоби роздали вам по пляшці горілки, продуктовому набору і жмутку барвистих лєнточок?". "Горілки!" - заревів народ, науськаний продажними наймитами бездуховного Заходу.

І привели легіонери Правої Когорти Віктора Федоровича на терикон шахти Челюскінців, і розіп"яли його там на хресті серед двох розбійників.

Один розбійник мовив йому: "Якщо ти, сучій пьос, дєйствітєльно лєгітімний, то спаси нас нємєдля, дай Топазу пріказ, або військо архберкутів приклич!".

І мовив йому другий: "Вірую, Федорович, ісповідую, що єси легітимним ти; змилосердься наді мною, прилучи до кормушки сімейної, хочу посісти місце поруч твого трону обабіч беркутів крилатих".

І відповів йому Віктор Федорович: "Обіцяю тобі, вже нині будеш зі мною у Межигір"ї". І мовив першому: "А ти, шизофренік очькастий, не чьвякай, не хуякай; в тебе ліцо скучьноє, тєбє нікто дєнєг нє даст".

Зачувши цей текст, по-дебільному написаний, центуріон Правої Когорти Димитрій вирішив змилостивитись та позбавити Віктора Федоровича страждань; узяв він перстами важке тупе яєчко та пожбурив ним у легітимне тіло. Трісла розцяцькована шкаралупа о ребра, і витекли білок і жовток, застогнав Віктор Федорович від наруги і сконав.

В цю мить тьма велика покрила землю донецьку, а у будівлі Верховної Ради тріснув і посипався вниз скляний купол, і люстра велика, придушивши, як котят, хор під управлінням диригента Чечетуса, люстрацію велику провела.
bf_109e: (>)В-])
І як тільки це повз мене пройшло? В-)

ЮРІЙ ВИННИЧУК

Останній бункер

Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича



ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. (бігає нервово з кутка в куток). Всьо пропало!

МИКОЛА ЯНОВІЧ (із лопатою на плечі). Шо пропало?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Всьо. Токо шо мені позвонили, шо «Межигір’я» захопили повстанці на чолі з Луценком. Спекли, понімаєш, мого любимого страуса і з’їли, падлюки!

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да ж ві його бєрєглі сібі на туфлі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Канєшно, беріг. Пропали туфлі. А ти чо з лопатою?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Сон міні пріснівся. Смєрть прійшла до тєбє з косою, а до мєнє з лопатою. От я баранітіся буду.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не поняв. З якой косою? Тою, шо косят?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нє, той, шо на головє носят.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Тюху-тьху-тьху! Ну й кошмари тобі сняться! А кстаті, гдє Вона?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да гдє ж їй бить – на Майданє. Прізиває захватіть всє тєлєканали.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Дак шо там захвативать, коли цілий день «Лєбєдіноє озеро». Причом на всіх каналах.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Толькі адін Ахметовскій канал дєманстрірує фільми про УПА і Фаріон-шоу.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Продався Тягнибоку! )
bf_109e: (Вбіновлеспоглядач)
(...)

Він не забув – знайшов нагоду поговорити з комендантом про школу в Тарасівці, у якій діти вивчатимуть російську мову. Ну, ще, звісно, письмо й арифметику, щоб не рахували на пальцях, бо тепер – вік машин і комусь же треба буде на них працювати, але основне – російська мова, бо не буде ж господін Іванов вивчати українську, щоб порозумітися з власними наймитами!

- Харашо, харашо! – Схвально кивав комендант головою.

Одержавши ще одне "харашо", Гайдук шпарко взявся до справи: наказав засклити вікна хоч в одному класі, помити підлоги, побілити стіни, зібрати й полагодити парти, що їх іще не встигли спалити поліцейські, викликав Козачків та Зіну Кіндратівну – єдиних вчителів, які лишились в Тарасівці, і вони з’явилися, перелякані, бо думали, що їх заарештують. Зіна Кіндратівна захопила навіть вузлик з білизною, попрощалась з дочкою. І довго не могла втямити, що від неї хоче Гайдук: усе чекала, що ось він гукне поліцейських та й накаже одвести її в холодну. Коли ж зрозуміла нарешті, що поки її лишають на волі, так зраділа, що забула, де вона і який зараз час, - бовкнула, мов з конопель:

- А хто ж буде викладати історію?

Зіна Кіндратівна викладала історію, а Гайдук говорив лише про вивчення російської мови, та ще письма й арифметики.

- Яку ще історію?

- Та України ж, - знітилась Зіна Кіндратівна: вже зрозуміла, що спитала те, про що й питати не слід.

- Забудьте й не згадуйте!.. Нічого забивати дитячі голови різними вашими древніми украми!.. І попереджаю: за найменшу спробу націоналістичної агітації ви будете суворо покарані!

- А як же бути з підручниками? – несміливо спитав Козачок: мав на увазі підручники, що ними до війни користувалися учні.

- Підручники зібрати й переглянути. Усі сторінки, де "ще не вмерла", повиривати й спалити! Як і портрети всіх ваших хєроїв, - додав сардонічно. – Ми повинні готувати дисциплінованих і старанних трудівників, а не націоналістичних агітаторів. Наагітувалися, годі!.. І ще одне, - сказав Гайдук, коли учителі вже звелися, - всі ви в найближчому часі повинні опанувати російську мову: в нашій школі не повинно лунати жодного слова іншою мовою! Тільки російська! Все!.. Можете йти!..


Наступного дня клас зустрів його настороженою тишею... )
bf_109e: (B-])
Я колись писав про те, що у Чуковського була воістину хвора фантазія. Оце натрапив на його епічний твір, який ніколи не був опублікований через шквал критики - "Одолеем Бармалея". От вам пару цитат для інтересу.

"Да над нами самолёт,
В самолёте - бегемот,
У того у бегемота
Скорострельный пулемёт.
Он летает над болотом,
Реет бреющим полетом,
Чуть пониже тополей,
И строчит из пулемёта
В перепуганных детей".

...

А со мною, акула, не справишься,
Уж ты мною, акула, подавишься!"
И всадил он Каракуле
Между глаз четыре пули,
И бегом, бегом, бегом
По болоту за врагом.

...

Но минуты не теряя,
Он пырнул её штыком
И в овраг лисица злая
Покатилась кувырком.
И в крапиву свалилася дохлая.

...

И столько зловонного хлынуло яда
Из чёрного сердца убитого гада,
Что даже гиены поганые
И те зашатались, как пьяные.
Упали в траву, заболели
И все до одной околели.
А добрые звери спаслись от заразы,
Спасли их чудесные противогазы.
bf_109e: (B-])
Про всі ці дрязги у Андрія Панчишина є гарна пісенька - "Баскервільський пес". Олдфаги пам"ятають.

Який скандал! Який ексцес!
У Баскервілів пес воскрес!
Такий великий, як теля!
Під ним вгинається земля!

Не встигне ще сказати "Гав!" -
Вже хтось істерику дістав,
І заховався на стриху,
І дуба врізав зі страху.

Пес,
Баскервільський пес,
Оу єс.

Газети в крик, загальний стрес -
Щодня когось мордує пес,
Всі зрозуміли: це не жарт!
Провадить слідство Скотленд-Ярд.

Серед боліт, серед лісів... )
bf_109e: (*B-[)
Я таку цікаву книгу читаю, що просто плакати хочеться від щастя. Ось вона, СЕРЬМЯЖНАЯ ПРАВДА!!!



И что совсем уж огорчительно, в отличие от литовского, не существует и украинского языка. Он уже более 100 лет находится в стадии создания, но пока имеет вид малосъедобного полуфабриката (при употреблении порой вызывает тошноту). Поэтому даже в столице Украины, Киеве, люди говорят преимущественно на «иностранном» русском языке или его диалекте — так называемом суржике .

Я-то думаю, що у сусідньому під"їзді набльовано. Там хтось українську употрєблял. Ну, ще пізніше обсмокчу, мабуть, цитатки з цієї книженції, а зараз мушу бігти. Блювати від употрєблєнія малосьєдобного полуфабріката для написання цього поста.

bf_109e: (B-])
"Метро 2033" Глуховського я прочитав два роки тому, коли, в принципі, мода на неї пройшла. Читав я її не тому, що мені її якось рекламували, чи я хотів бути в курсі модних трендів - просто щось тягнуло на постапокаліптику, а серія "Сталкера" відверто скурвилась і стала одноманітною, як макарони третій тиждень на вечерю.

"Метро..." я проковтнув на одному диханні. Сівши читати ввечері, я не спав всю ніч, та ще дочитував зранку в туалеті і в метро із роздрукованих сторінок. Легко, просто і захоплююче написана, вона мене дійсно зачарувала. Я, звісно, іронічно хихикав, коли читав - з технічної точки зору усі ті події неможливі, взяти до прикладу хоча б відсутність антибактеріального захисту на станціях: враховуючи кількість бактеріологічної зброї, скинутої на Москву, усі метрожителі повинні були перетворитись на мутантів чи виздихати. Але це ж фантастика, її слід відділяти від реальності.

"Метро 2034" прочиталось так само легко. Як і офіційні продовження, що виходили під заголовком "Проект Дмитрия Глуховского". Особливо з тієї серії, мабуть, виділив би "Сєвєр" Андрєя Буторіна за нестандартний сеттинг (а читається так само легко і приємно, як і родоначальницю серії).

Крім офіційних книг, серія обросла всякими фанфіками. Зокрема, почав я читать фанфік під назвою "МУОС. Пост"ядєрний Мінск. Пост"ядєрний роман Захара Пєтрова". Ясно, звідки він узяв ідею, хоч цей висер і оперує іншими назвами-термінами, ноги-то ростуть із "Метро...", та і в роздачі з книгами "проекту Глуховського" цю книгу обов"язково ліплять.

Вопшим, читав я той МУОС, і хотів просто блювати. Вродіби слог ше терпимий був, але блювать хотілось. І я зрозумів, чому. Через ідеологічну істерію автора. Ось типова розповідь в ключі "КРУГОМ ВРАГИ!!!":


После развала САМОЙ МОГУЧЕЙ ИМПЕРИИ... )

Пізніше ще якось напишу вам розгорнуту рецензію на книгу "Война кротов" Шакілова - там дія відбувається в Київському метрополітені, я ріальне усцикався від сміху і над технічною стороною, і над самими подіями-обставинами. А тим часом піду я читать "Безимянку".

bf_109e: (B-])
Ональний Стілавін в своєму жеже висирає цеглини - виявляється, не сьогодні, так завтра клята імперіалістична Іпонія нападе на Росію! У всьому винні Курильські острови. Як доказ він наводить страшну древню статтю, де можна прочитати такі рядки (аж за душу беруть):

И если авианосцы, миротворцы и корабли японского флота неискушенным наблюдателям могут быть и правда не заметны, чтобы судить о нарастающей милитаризации Японии, достаточно просто оценить агрессивный характер популярных во всем мире японских аниме-культуры и кинематорафа. «Активная и агрессивно настроенная японская молодежь, которая сейчас жестко выдавливается на социальное дно, плюс агрессивная аниме-культура – еще один верный признак того, что взрывоопасной ситуации не избежать», – сказал Сергей Переслегин.

Здається мені, що Пєрєслєгін трохи плутає агресивне аніме з агресивним хентаєм, ну та тентакль з ним, цим стратегом.

Запустив я ГуглЕрс, подивився на Японію, порівняв з Росією. Страшно просто стало - маленька Російська Федерація оточена японськими силами. За тиждень самураї ввійдуть в Москву. На третій день здасться Пітер.

Можна розвинути тему РЛО: у суші в переддень війни напихають товченого скла і отрути, росіяни почнуть масово вмирати. Суші-бари знаходяться у крупних містах, таким чином виводиться з ладу інфраструктура. Госпіталі, заповнені ще у мирний час, не справлятимуться із втратами військовими.

Молодь, розбещена агресивною аніме-культурою, буде масово дизертирувати з армії, розпускаючи чутки про японських Tankbuster-ів, танки "Цунамі" і Меха-тенгу. Частина її поповнює окупаційну армію, щоби робити rape і нарешті знайти собі loli. Такі військові частини носять на рукаві стилізоване зображення pedobear-а; це є наслідком зомбуючого впливу агресивного хентаю.

Найманці-бандерівці, фінансовані японським Госдепом, будуть стріляти в спину російським військовим. Керівництво Кремля перебите дивізією латишських снайперів, які заздалегідь, під виглядом туристів, приїхали в Москву. Новодворська, вдягнувши пояс шахіда японського виробництва, підірвала себе у Мавзолеї, майже повністю знищивши Велику Святиню - тушку Леніна. Фінляндські війська, очолювані японськими військовими радниками, здійснюють прадавню мрію про утворення "Великої Фінляндії від моря до моря", захоплюючи північні регіони Росії.

Грузія при підтримці японців віроломно нападає на Росію. Ні, не так: підтримані японськими єнами, усі сусідні країни нападають на Росію. А що ви хотіли - "Кругом враги!!!".

Під шумок Ангела Меркель (яку, виявляється, звати Аркела Менгеле), вдягнута в СС-івський мундир, анексує ісконно русскую зємлю - Калінінградську область.

Ну і теде, і тепе.

А взагалі прибічникам теорії японського домінування рекомендую почитати книгу Ральфа Пітерса "Війна 2020". Знайдете там багато цікавого - і про СРСР, і про Омерику, і про японців з мусульманами. Після прочитання першої частини Гайнріх Адлєр на стіни просто ліз від ломки в очікуванні, коли я йому другу частину почитать дам. Йохохо.

Ну і агресивна японська няшка вам у навантаження.



bf_109e: (Радостнее!!!)
Я ридаю і плачу. КАКУЮ СТРАНУ ПРОСРАЛІ, СВОЛОЧІ!!!

ХОЧЕШЬ СТАТЬ 'ПОПАДАНЦЕМ' В СССР?

Прокоментую тільки дві речі:

...все эти мобилы, вайфаи и тырнеты в СССР все равно бы появились. Разве что на 2-3 года позже, чем сейчас.

А я тримав в руках "Поиск-2" і колупався в ньому, бо він, дивна річ, не працював. Хто пам"ятає, що це за звір - хай мені поспівчуває.

Следующую неделю они так и ходили толпой. В планетарий, в бассейн 'Москва', что на месте нынешнего дворца РПЦ 'Храм Христа спасителя'. (Власти в России почему-то решили, что плавать зимой в теплой воде под открытым небом не так важно для пацанов, нежели ходить кругами на пасху вокруг этого храма).

Автор кагбе не згадує, що "власти в России" довго не могли рішити, шо ж робити з котлованом "Дворца Советов".

А так - всьо заєбіся було!
bf_109e: (Офіцер)
40 фактів про бандерівців, які повинен знати кожен

1. Бандерівців видумав німецький Генштаб. Із вдячності німцям та із ненависті до Росії, росіян і всього русского бандерівці видумали Адольфа Гітлера.

2. Перші бронежилети появились у Радянському Союзі і прикривали тіло лише ззаду. Бо бандерівці завжди стріляли в спину.

3. На Західній Україні радянські військові пересувались парами, зв"язуючись спина до спини. Це заважало ходити, але страхувало від бандерівців, які завжди стріляли в спину.

4. Бандерівців фінансували німці. Мельниківців теж фінансували німці, але через інший банк. Для відмивання бабла.

5. Бандерівці ніколи не воювали з німцями. На жаль, німці часто про це забували і воювали з бандерівцями. При цьому вони не повертались до бандерівців спинами, і відбувалась страшна різня.


+35 страшних фактів )

УПД від 12.06.2014. Ці "40 фактів..." ще з моменту публікації тут почали гуляти інтернетом без вказування першоджерела. Дійшло до цікавого - в червні 2011-го я виявив, що "Факти..." були розміщені на Історичній правді із адресуванням на фейсбук якоїсь Катерини Сідаш, якій, власне, багато хто дякував за креатив.

На момент створення "Факти..." були частиною гумористичного фофудійного дискурсу. Зараз по соцмережах пішла друга хвиля розповсюдження цього тексту - "Ервін, так раніше воно було малоактуально, то якщо у нас вся країна бендерівців, воно стало більш умісно." (с) Владимир Иванов.

Мені прикро тільки, що "більш умісно" воно стало за таких непростих часів.
bf_109e: (ЕГГОГ)
...Настанет день, когда перегорит последняя электрическая лампочка, до которой мы сумели добраться. Остановится реактор в нашей лодке. Кончатся патроны. У нас больше не будет времени учить наших детей читать и писать, найдутся знания поважнее – как добывать огонь трением, как правильно выбрать ветку для лука… Цивилизация – это песочный замок, красивый, но невероятно хрупкий. За ним необходимо постоянно присматривать, иначе ветер времени высушит его, и он рассохнется, разлетится пылью. Трёх поколений, не умеющих читать, достаточно, чтобы полностью забыть и утрать ключ понимания ко всему, что кропотливо создавалось и осторожно передавалось друг другу двумя сотнями предыдущих поколений. Мы вернёмся на пятьсот лет назад. Мы превратимся в феодальные княжества, даже в племена, и нас останется совсем мало, мы будем слишком разрозненны, размётаны по гигантским территориям нашей бывшей страны. Мало-помалу тот язык, на котором тридцать лет назад говорили от Пскова до Камчатки, начнёт забываться, пропадать под наростами местных словечек, понятий, мутировать вместе с окружающими растениями и животными, вместе с нами самими, пока не превратится в сотни отдалённо схожих наречий...


Profile

bf_109e: (Default)
bf_109e

July 2017

S M T W T F S
      1
23 4567 8
9101112131415
1617181920 21 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios