/

Сьогодні ввечері я на кухні пив чай із симпатичною тянкою. Вона сиділа на кріслі, обнявши ніжки в смугастих панчішках руками, дивилась на мене тепло-тепло і слухала. Я розказував їй якісь небилиці, вона нахиляла голову набік, звішуючи один із платинових хвостиків. Потім я почав пояснювати їй про якусь книгу, сказавши звично "суть така...", а вона усміхнулась і спитала: "...в ній можна грабувать коровани?". Я рефлекторно хотів щось пожартувати про Номада, проте затнувся, не вірячи почутому. А вона все дивилась на мене і усміхалась. Мені перехопило подих - як? Звідки? І раптом я все збагнув. Ніякої тянки не було, стояло поряд порожнє крісло і захололий чай на столі. І зненацька стало так самотньо, що я заплакав.