Erwin Dietrich Rattenfänger

Довго мовчав з приводу політичних перипетій, та все ж трохи висловлюся.

В одній суперечці десь на інтернетних просторах написав, що зазвичай критикувати керівників легко тим людям, яким не довелося нічим соціальним управляти. Скажімо, ОСББ — об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків.

Уявіть ситуацію, що ви живете у невеликій п'ятиповерховій хрущівці на три під'їзди, і заради енергозбереження варто замінити вікна у під'їзді.

Якщо ви все ще клієнти ЖЕКу, то можна затіяти збір коштів, але люди почнуть нудіти про те, що це обов'язок ЖЕКу, вони платять, це дорого, і вся хуйня.

Втім, такі арґументи не будуть валідними, якщо у вас ОСББ. Бо у вас є голова, у вас є збори, у вас є прозорість, оце все. І тут починається найцікавіше. Зібрати гроші із жителів під'їзду на заміну вікон буде вельми важко, якщо не неможливо.

Із ростом кількості квартир і, відповідно, людей у цій маленькій соціальній общині — ситуація усугубляється.

Скажімо, у моєму 20-поверховому будинку є сміттєпровід, але ще при його здачі в експлуатацію на зборах мешканців було прийняте рішення сміттєпровід в експлуатацію не вводити. Бо сміттєпровід — це таргани, сморід, проблеми з його очисткою... Краще вже кульочок зі сміттям викинути по дорозі на роботу у смітник.

Логічно? Цілком. Втім, мешканець четвертого поверху, який купив квартиру і вселився півроку потому, так не думав. Він викидав кульки зі сміттям зі свого балкона униз, на припід'їздну клумбу. Вичислили його по чеках у смітті, і прийшли давати піздюлєй. "Ну а чо я, а чо я то", сцикливо говорив він, "а чьо я маю носити сміття до смітника, як в будинку є сміттєпровід, але він заварений? Ви сміттєпровід розваріть, і я сміття туди буду викидати".

Вопшим, після цілющих піздюлєй і він навчився виносити сміття куди слід.

Тому спробуйте поуправляти невеликими колективами, зібраними із рандомних людей, не спаяних колективними обов'язками, як на роботі. Отримаєте багато цікавих вражень.

( Ну і ще трохи із життя ОСББ розкажу, раз згадалося. )

А так-то не забувайте підписуватися на мій канал в Телеґрамі, де постю я всяку фігню набагато частіше.

Об'єми будівельних робіт по країні - як житла, так і інфраструктурних об'єктів - вражають.

В романе [Пєйсатєля Лукьянєнка] «Звезды — холодные игрушки» (1997) ... фоном сообщается, что в 2009 году между Украиной и Россией произошла война за Крым, во время которой один из героев «сжег почти готовый авианосец „Гетман Мазепа” на верфи в Николаеве».

Котят лі русскіє войни?

Ото якби наш Лєгітимний^TM Віктор Фьодорич дійсно вважав себе легітимним, то терпляче би записував привітання до Дня Незалежності і в 2014-му році, і в 2015-му році, і в 2016-му році. Це попахувало би таким уенерівським благородством - президент України в екзилі, всі діла.

А він взяв і їх не записував.

Тобто, висловлюючись зрозумілою йому (і кацапні) термінологією - він злився. Тупо признав, шо він опущений тєрпіла, і це ріднить його із всім вєлікім і магучім русскім міром, населеним здебільшого такими ж овочами, як і він.

А я піду поскачу, ущємлю русскій язик і розіпну російськомовне православне немовля.

Пам'ятаю, скільки в ході цієї "Русскої вєсни" було чудесних вересків та зойків про Россіюшку, яка прідьот, спасьот і порядок навєдьот, особливо в сфері вищої освіти. Зачєм нам страна, которой нєт, риторично запитували ватнічки, діпломи народних рєспублік Новороссії будут прізнаватца по всєй Россіє, в состав которой ми войдьом.



З того часу ні Новороссія від Абхазії до Придністров'я не склалась, ні Россіюшка чомусь не ввела у своє тугеньке лоно новоутворені республіки - у тому лоні застряг Крим: ні вийняти, ні глибше пропхнути, і навіть в інші отвори ті республіки щось не поміщаються. З "вищою освітою" повний швах - дипломи ніде не признають, дипломи російського зразка (скільки крику про це було ж на початку) не видають, дипломи російських ВНЗ отримати неймовірно складно, і т.д., і т.п.

У квітні я досить детально писав про усіживаніє одним гузном на двох стільцях ДонНАБою: вроді і ДНР, а вроді і Україна, ну достоту як з пенсійною ватою: ми гражданє ДНР, но пусть хунта платіт пєнсії. Ну а сьогодні от у спільноті "Хроніки ДНР" вісточка ще й така з'явилась:

Добрый человек поделился копией свежего "дипломчика" технического университета (до войны ДонНТУ). Примечательны две вещи: нет курицы-мутанта, только герб универа, и нет фамилий-имен ректора и замдекана (зассали?). Зато обложка модная!



Воістину чудні речі творять представники донецького народу. Цей "диплом" нагадує китайську підробку (як, скажімо, аерозольне мастило відомої марки VVD-40), в даному випадку - підробку під диплом справжнього ДонНТУ, що знаходиться за адресою: Україна, м. Красноармійськ, пл. Шибанкова, 2. "Диплом" фальшивого університету, у якого керівники - безіменні, а сам університет не знаходиться ні в якій країні.

Чи знаходиться якраз в країні 404? Хе-хе.

Откровенно говоря, мне искренне жаль людей, которые лихорадочно пытаются объяснить действия властей некими виртуальными «государственными интересами» - им просто невозможно представить, что ими правят бандиты и уголовники, они цепляются даже за иллюзию честности и неподкупности, государственной мудрости если не всех, то хотя бы одного — самого главного бандита. Не отдавая себе отчет в том, что в банде не бывает честных и порядочных — в ней выживают только бандиты. А может, и отдавая — но гоня от себя эту страшную мысль, за которой неизбежно будет возникать вопрос: а что же теперь с этим всем делать?

І це пише Ель-Мюрідушка, угу.

Наука по-народнореспубліканськи, або задницею на двох стільцях.

На землю Донбасу вторглися російсько-фашистські війська, які захопили приміщення Академії у м. Макіївці. Викладачі та студенти ДонНАБА, які вирішили залишитись в системі освіти України, змушені були переїхати на територію, підконтрольну українській владі до м. Краматорська. 1 грудня 2014 року, коли Міністерство освіти і науки України видало наказ про переїзд, стало другим днем народження ДонНАБА.

Впрочім, народнореспубліканці якось не погодились із цим, і у них далі існує своя Донбаська національна академія будівництва та архітектури по тій же макіївській адресі. Сайт свій вони перевели на http://donnasa.ru "у зв'язку з блокуванням доменного імені академії у зоні "edu.ua" з 04.02.2015", і "усі інші сайти, такі як donnasa.edu.ua, donnaba.edu.ua, dgasa.dn.ua та ін., не мають відношення до ДонНАБА й інформація, що разміщена на них, не є офіційною інформацією ДонНАБА", ні-ні, не є.

І от в результаті вийшов якийсь такий покруч, на що залюбки перетворюється усе, до чого торкається "русскій мір". Народнореспубліканська ДонНАБА понагенерувала собі внутрішіх народнореспубліканських документів, понаотримувала всяких свідоцтв про народнореспубліканську реєстрацію, але все одно то тут, то там адреса - "86123, Украина, Донецкая область, Макеевка, ул.Державина, 2", то ще щось оце укрофашистське.

От до цього терміну "національна" стільки питань. Перейменувались би уже в "народну", як і їхня республіка, а то від цього "національного" націоналізмом укрофашистським так і бздить.

Найбільше укрофашизму - у Віснику ДонНАБА, який у всіх публікаціях за 2015-й рік вперто має "Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 9643 видано 02 березня 2005 року Державним комітетом телебачення і радіомовлення України", і "Адреса редакцiї і видавця - Україна, 86123, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2", ну а сам Вісник-то "Постановою Президії ВАК України від 06.11.2014 р. № 1279 журнал внесено до переліку наукових фахових видань із технічних наук та архітектури".

Отака херня, малята. Русскій мір неодмінно приносить з собою два стільці.

Отже, пробіжусь коротко по підсумках року.

Соцмережі

ЖЖ і далі є зручною платформою для виміщення своїх думок. Крім того, тут зібраний унікальний колектив друзяшок, яких я вельми ціную, тому і не покидаю жежешечки.

Крім того, в серпні мене забанили на Фейсбуку як кремлебота. Все хочу написати про це постик зі скріншотами, а все руки не доходять. Ну скоро вже, скоро.

( Далі... )

Ознайомився з дєлом Іріни Сичьової. Духовність і скрєпи, ге-ге-ге.

І хочу зауважити, що це ж підростаюча іліта дорожньої галузі.

Дно давно пробите: тепер до дискурсу про "замерзаючих без газу хохлів" долучають навіть переклади няшних коміксів.



Ой, як добре, що рузькепотрєоте не можуть хоча б котів нам перекрити! Кубометр котів коштує дешевше від кубометру газу, якось перезимуємо.