/Біль_і_гнів
Jun. 8th, 2012 08:50 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bf_109e(...)
Він не забув – знайшов нагоду поговорити з комендантом про школу в Тарасівці, у якій діти вивчатимуть російську мову. Ну, ще, звісно, письмо й арифметику, щоб не рахували на пальцях, бо тепер – вік машин і комусь же треба буде на них працювати, але основне – російська мова, бо не буде ж господін Іванов вивчати українську, щоб порозумітися з власними наймитами!
- Харашо, харашо! – Схвально кивав комендант головою.
Одержавши ще одне "харашо", Гайдук шпарко взявся до справи: наказав засклити вікна хоч в одному класі, помити підлоги, побілити стіни, зібрати й полагодити парти, що їх іще не встигли спалити поліцейські, викликав Козачків та Зіну Кіндратівну – єдиних вчителів, які лишились в Тарасівці, і вони з’явилися, перелякані, бо думали, що їх заарештують. Зіна Кіндратівна захопила навіть вузлик з білизною, попрощалась з дочкою. І довго не могла втямити, що від неї хоче Гайдук: усе чекала, що ось він гукне поліцейських та й накаже одвести її в холодну. Коли ж зрозуміла нарешті, що поки її лишають на волі, так зраділа, що забула, де вона і який зараз час, - бовкнула, мов з конопель:
- А хто ж буде викладати історію?
Зіна Кіндратівна викладала історію, а Гайдук говорив лише про вивчення російської мови, та ще письма й арифметики.
- Яку ще історію?
- Та України ж, - знітилась Зіна Кіндратівна: вже зрозуміла, що спитала те, про що й питати не слід.
- Забудьте й не згадуйте!.. Нічого забивати дитячі голови різними вашими древніми украми!.. І попереджаю: за найменшу спробу націоналістичної агітації ви будете суворо покарані!
- А як же бути з підручниками? – несміливо спитав Козачок: мав на увазі підручники, що ними до війни користувалися учні.
- Підручники зібрати й переглянути. Усі сторінки, де "ще не вмерла", повиривати й спалити! Як і портрети всіх ваших хєроїв, - додав сардонічно. – Ми повинні готувати дисциплінованих і старанних трудівників, а не націоналістичних агітаторів. Наагітувалися, годі!.. І ще одне, - сказав Гайдук, коли учителі вже звелися, - всі ви в найближчому часі повинні опанувати російську мову: в нашій школі не повинно лунати жодного слова іншою мовою! Тільки російська! Все!.. Можете йти!..
Наступного дня клас зустрів його настороженою тишею. Попереду сиділи учні, всього два десятки, не більше, а на задніх двох партах – учителі: Козачок з дружиною та Зіна Кіндратівна. Вони мали опановувати російську мову разом із учнями. Гайдук пройшов твердою ходою до столу, повернувся різко до учнів, якусь хвилину промовчав, нагнітаючи тишу (так заходив колись викладач у школі розвідників – майор Пєтров, витримуючи паузу й дивлячись строго, прискіпливо на завмерлих курсантів). Голосно привітався:
- Здраствуйтє!
Діти підхопилися, заторохтіли партами, старші видихнули дружно: "Добри-идень!", найменші ж дивилися мовчки й налякано, не розуміючи, що хоче од них сердитий дядько.
- От селюки. Вітатися треба по-людському! – мовив Гайдук невдоволено. – Що за добридень? Здраствуйтє, а не добридень!.. Ану давайте ще раз!
Діти загелготіли, як налякані гуси.
- Плохо!.. Очєнь плохо!.. Дуже погано!.. Ану давайте іще раз. Всі разом, за мною: здраствуйтє!
Тепер вийшло мов трохи краще. Гайдук іще кілька разів примусив повторити оте "здраствуйтє", врешті сказав, що для першого разу досить.
- Хватіт! Садітєсь!.. Віднині й удома вітайтесь тільки по-російському! Привчайтесь до людської мови! – Краєчком ока бачив, як, завмерши, слухають його вчителі, і це його тішило. – Я навчатиму вас російській мові. Вивчивши цю мову, ви будете вільно спілкуватися з нашими визволителями – росіянами. Поки що ж я розповім вам про Росію та про її великого керманича…
Гайдук підійшов до класної дошки, взяв шматок крейди: намалювати карту Росії, унаочнити, так би мовити, матеріал. Дошка була вся геть подряпана, поліцейські постаралися й тут, хтось із них чимось гострим видряпав слово, місце якому хіба що на паркані, - Гайдук од того слова й почав: повів білу лінію догори, а потім праворуч. Спиною відчував, як діти стежать за його рукою, що виводила контури Росії.
(...)
Він не забув – знайшов нагоду поговорити з комендантом про школу в Тарасівці, у якій діти вивчатимуть російську мову. Ну, ще, звісно, письмо й арифметику, щоб не рахували на пальцях, бо тепер – вік машин і комусь же треба буде на них працювати, але основне – російська мова, бо не буде ж господін Іванов вивчати українську, щоб порозумітися з власними наймитами!
- Харашо, харашо! – Схвально кивав комендант головою.
Одержавши ще одне "харашо", Гайдук шпарко взявся до справи: наказав засклити вікна хоч в одному класі, помити підлоги, побілити стіни, зібрати й полагодити парти, що їх іще не встигли спалити поліцейські, викликав Козачків та Зіну Кіндратівну – єдиних вчителів, які лишились в Тарасівці, і вони з’явилися, перелякані, бо думали, що їх заарештують. Зіна Кіндратівна захопила навіть вузлик з білизною, попрощалась з дочкою. І довго не могла втямити, що від неї хоче Гайдук: усе чекала, що ось він гукне поліцейських та й накаже одвести її в холодну. Коли ж зрозуміла нарешті, що поки її лишають на волі, так зраділа, що забула, де вона і який зараз час, - бовкнула, мов з конопель:
- А хто ж буде викладати історію?
Зіна Кіндратівна викладала історію, а Гайдук говорив лише про вивчення російської мови, та ще письма й арифметики.
- Яку ще історію?
- Та України ж, - знітилась Зіна Кіндратівна: вже зрозуміла, що спитала те, про що й питати не слід.
- Забудьте й не згадуйте!.. Нічого забивати дитячі голови різними вашими древніми украми!.. І попереджаю: за найменшу спробу націоналістичної агітації ви будете суворо покарані!
- А як же бути з підручниками? – несміливо спитав Козачок: мав на увазі підручники, що ними до війни користувалися учні.
- Підручники зібрати й переглянути. Усі сторінки, де "ще не вмерла", повиривати й спалити! Як і портрети всіх ваших хєроїв, - додав сардонічно. – Ми повинні готувати дисциплінованих і старанних трудівників, а не націоналістичних агітаторів. Наагітувалися, годі!.. І ще одне, - сказав Гайдук, коли учителі вже звелися, - всі ви в найближчому часі повинні опанувати російську мову: в нашій школі не повинно лунати жодного слова іншою мовою! Тільки російська! Все!.. Можете йти!..
Наступного дня клас зустрів його настороженою тишею. Попереду сиділи учні, всього два десятки, не більше, а на задніх двох партах – учителі: Козачок з дружиною та Зіна Кіндратівна. Вони мали опановувати російську мову разом із учнями. Гайдук пройшов твердою ходою до столу, повернувся різко до учнів, якусь хвилину промовчав, нагнітаючи тишу (так заходив колись викладач у школі розвідників – майор Пєтров, витримуючи паузу й дивлячись строго, прискіпливо на завмерлих курсантів). Голосно привітався:
- Здраствуйтє!
Діти підхопилися, заторохтіли партами, старші видихнули дружно: "Добри-идень!", найменші ж дивилися мовчки й налякано, не розуміючи, що хоче од них сердитий дядько.
- От селюки. Вітатися треба по-людському! – мовив Гайдук невдоволено. – Що за добридень? Здраствуйтє, а не добридень!.. Ану давайте ще раз!
Діти загелготіли, як налякані гуси.
- Плохо!.. Очєнь плохо!.. Дуже погано!.. Ану давайте іще раз. Всі разом, за мною: здраствуйтє!
Тепер вийшло мов трохи краще. Гайдук іще кілька разів примусив повторити оте "здраствуйтє", врешті сказав, що для першого разу досить.
- Хватіт! Садітєсь!.. Віднині й удома вітайтесь тільки по-російському! Привчайтесь до людської мови! – Краєчком ока бачив, як, завмерши, слухають його вчителі, і це його тішило. – Я навчатиму вас російській мові. Вивчивши цю мову, ви будете вільно спілкуватися з нашими визволителями – росіянами. Поки що ж я розповім вам про Росію та про її великого керманича…
Гайдук підійшов до класної дошки, взяв шматок крейди: намалювати карту Росії, унаочнити, так би мовити, матеріал. Дошка була вся геть подряпана, поліцейські постаралися й тут, хтось із них чимось гострим видряпав слово, місце якому хіба що на паркані, - Гайдук од того слова й почав: повів білу лінію догори, а потім праворуч. Спиною відчував, як діти стежать за його рукою, що виводила контури Росії.
(...)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-06-08 06:59 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-08 08:32 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-08 09:29 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-08 09:39 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-09 12:19 pm (UTC)...
...
Я попытался написать что-нибудь помягче, но не смог, поэтому не буду говорить ничего, юзерпика более чем достаточно.
no subject
Date: 2012-06-09 01:40 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-09 02:56 pm (UTC)Ну не нравится он мне.
Борец за счастье народное. На советские деньги. Это даже не Распутин, это на уровне какого-нибудь Бондаренко.
no subject
Date: 2012-06-09 03:43 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-09 06:31 pm (UTC)Тут меня в плюсаче доёбывают бандеровцы, партизаны Вольной Канадчины, требуют ПЛАТИТЬ И КАЯТЬСЯ, рассказывают мне истории одна охуительнее другой просто. Про то, что Англия не истребляла население колоний, про то, что американцы не гордятся Великим Плавильным Котлом. Что в Поволжье люди голодали потому, что они тупые пидорашки и не умели работать, а в УССР - за Идею и по Национальному Признаку. Что мы, оказывается, ЗАВИДУЕМ. Так что я, может быть, был необъективен.
Сейчас посмотрел ещё раз. И что я вижу у этого писателя? Что он был в Союзе писателей с 1949 года, закончил Высшую партийную школу и при этом называет себя "бандеровцем" и говорит: "для меня самым страшным было 70-летие советской власти". Ага, все 70 лет, с годовалого возраста. Кроме того рассказывает про
дедывоевалираскулаченного отца так, как будто в этом есть что-то хорошее. Мне потрясание костями не нравится в любом виде. И как я, собственно, должен уважать этого человека?no subject
Date: 2012-06-14 05:19 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-17 05:43 pm (UTC)Я не призываю всем быть как Валерия Ильинична. У всех есть причины не выйти на площадь. Я знаю, есть много даже гэбистов, которые прекрасно понимали суть совка и тихо ненавидели его. Но мне решительно не нравится, когда подобные им люди начинают рассказывать про свои жуткие страдания при Проклятом Режыме. Я даже не хочу знать, что именно там у него было - дачу ему вне очереди не выдали или книжку не в срок напечатали. Уже видно, что он особо не страдал от этого. Тем более - так, чтобы гордиться этим и считать себя "борцом".
Если он талантливый писатель - да пожалуйста. Но учить меня национальному самосознанию, держа партбилет за пазухой? Спасибо, не надо.