bf_109e | /Жопосотенське

Коли підорахи дорікають комусь в інтернетах, що той не "підняв жопу з дивану" та "ще не в нацгвардії", багато хто може по-козацьки розреготатись їм в обличчя. "Диванна сотня" давно стала свого роду почесним званням - бо з того самого дивану можна зробити ой багато чого.

Із товаришами ми тут бугагіруємо над локальним мемом "плацкартна сотня" - це коли проміняти підмостку своєї жопи на тверді лежаки, з яких звисають твої ноги у непраних шкарпетках (інколи з дірочками на пальцях, крізь які світять непідстрижені нігті). Ну і звісно ж "плацкартна сотня" така ж ледача, як диванна - прокидається о шостій ранку, щоби подовше нічого не робити.

Окремі товариші у кількості двадцяти трьох людей самоназвались "купейною чвертьсотнею". Їм вдалось отримати у володіння приватний купейний вагон, що більше двадцяти років відстоювався на території одного підприємства на Вінничині. За совка він належав партійному начальству, був оснащений належним чином - вплоть до салону, зробленого із двох купе, панелей з лакованого дерева і ніхуйово апгрейднутої радіоли "Рігонда"; використовувався як причіпний (а інколи і як /локально-/"літерний") при нечастих поїздках "скромних слуг народа". Потім він пережив кілька процедур купівлі-продажу, поки не дістався одному бізнесмену, який оце власне його і віддав.

Одне погано: поки мотаєшся туди-сюди на власному авто, у плацкарті чи на окремому вагоні, координуєш поставки, формуєш колони, причіпляєш вагони, клянеш бюрократію і посилаєш матом мєнтів - часу на поїдання російськомовних немовлят та розпинання хлопчиків у трусиках майже не залишається.