![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bf_109eХоча кількість голосів у голосуванні і не дотягнула до бажаних ста, історію я все одно вам розкажу. Це буде цілий мікс із життєвих, інженерних байок - я це все сховаю під спойлери, та власне самої історії про Леніна з секретом.
Два чи три роки тому я кілька місяців підряд виконував роботи у Вінницькій області. Кожні два тижні ми повертались до Києва, де звітувались про виконані роботи, виписували нові путівки, один-два дні відпочивали і знову їхали на Вінничину.
Вінничина славиться, зокрема, своїми гранітними кар'єрами і санаторіями, найкрупніші з яких розташовані в місті Хмільник. З лікувальною метою там застосовують радіоактивний газ радон, який у помірних кількостях є дуже корисним для опорно-рухового апарата. Відпочивальники приймають ванни з водою, збагаченою радоном, їх загортають у лікувальну багнюку, прописують інгаляції радоном і т.д.
Радон є важчим за повітря і накопичується поблизу підлоги. Як мені розповідав один лікар з Хмільника, статистика по онкології у нас штучно занижується, і по Вінничині зокрема: останнім часом почала зростати статистика онкозахворювань дихальних шляхів. Він пов'язує це з тим, що люди по селах почали ставити собі склопакети, які герметизують хати, ліквідовуючи ту мікровентиляцію, що забезпечувалась старими дерев'яними вікнами, в результаті у хатах накопичується більше радону, який і… Ну ви пойняли.
Там же я почув оригінальну гіпотезу про Адольфа Алоїзовича. Суть її полягає в тому, що його бункер "Вервольф" під Вінницею був зведений із монолітного залізобетону, наповнювачем в якому служив якраз вінницький граніт – сам по собі радіоактивний, він стає ще більш активним внаслідок механічної обробки. "Може це навіть було і спеціально зроблено", говорив мені співрозмовник, "чомусь же при будівництві бункера Гіммлера на Житомирщині за наповнювач туди додавали не граніт, а річкову гальку!".
Крім того, у підземних приміщеннях бункера накопичувався якраз той природній радон. Радіація радону та граніту вразила Гітлера, і до кінця свого життя той страждав від легкої форми променевої хвороби, що відбилось на його адекватності та керівництві Рейхом. Не знаю, наскільки ця версія правдива, але вона є дуже цікавою, погодьтесь.
Наостанок зроблю ремарку про наповнювачі для бетону: в першій половині ХХ століття що річкова галька, що дроблені кам"яні наповнювачі на практиці застосування конкурували між собою: дроблені наповнювачі мають кращу адгезію до бетонної суміші, але за рахунок форми виступають концентраторами напружень, річкова галька же є гладкою і округлою, з нижчими адгезивними властивостями, але забезпечує більш рівномірний розподіл напружень у товщі бетонного масиву. Зрештою, переміг таки щебінь – його легше добувати в промислових масштабах, але аналог гальки у нас все одно є – у керамзитобетоні, правда, цей керамзит в бетон вкидають заради зменшення ваги суміші та, відповідно, готових виробів, і він не здатний сприймати такі високі навантаження, як бетон на гранітному щебені.
Значні поклади граніту відбились ще на одній характерній рисі Вінничини: гранітній бруківці. Кількість доріг місцевого значення, мощених гранітною бруківкою, просто вражає; при цьому це не гладка акуратна бруківочка, якою славиться Львів, а рвані каменюки з нерівною поверхнею. Кожному, хто скаржиться на львівські бруковані вулиці, я пропоную поїздити деньок у старому роздовбаному "Соболі" по вінницьких дорогах, а тоді уже на щось скаржитись.
Ще у 2008-му році я познайомився з сільським головою одного села Бершадського району Вінницької області. З того часу ми часто відмічали у нього відрядження по області та зупинялись на нічліг – він залюбки пускав нас у кімнату відпочинку сільської ради, що суттєво економило нам кошти на готель. От і тоді, два чи три роки тому, ми зупинялись у нього, і коли вся бригада ішла кимарити, ми з ним киряли пиво чи горіляку в його кабінеті, ведучи розмови про те та про се.
І ось в ході одних таких нічних посиденьок у нас зайшла розмова про Совєцький Союз, культ лічності та інші ніштяки. Голова підвівся, сказав мені йти за ним і попрямував на невеликий склад у приміщенні сільради. Старі меблі, якісь засохлі вазони та відкидні крісла з актового залу були трохи розбавлені артефактами радянської доби – якісь стенди типу "Отлічнікі ударного социалістічєского труда", фанерні транспаранти з стандартними гаслами припадали там пилюкою. Включивши пару лампочок, голова підвів мене до одного кутка і здійняв стару жовту штору із гіпсового бюста Леніна, встановленого на дерев'яній тумбі із червоного лакованого дерева.
Ну Ленін, то й Ленін; що я, Леніна не бачив? З таким питанням я і звернувся до голови, на що той загадково усміхнувся і запросив трохи обійти цей бюст. Ззаду тієї лакованої тумби виявились дверцятка з замковою шпариною та завісами внизу. Провернувши ключ, вставлений в замок, голова опустив вниз ті дверцята – вони стали строго паралельно землі завдяки таким косим тягам, як у дверцяток радянських секретерів, і… Уявіть собі моє здивування, коли з невеликим скрипом підшипників із надр тумби-постаменту частково виїхала дерев'яна підставка із гіпсовим бюстом Іосіфа Віссаріоновича Сталіна.
І тоді голова розказав мені історію цього чудернацького артефакта.
В кінці 40-х років головою села був призначений ветеран ВВВ, заслужений працівник НКВД, який чудом уцілів в репресіях 30-х років. Скидалось на те, що чи його "почесно відсторонили, чи за заслуги його нагородили феодальним уділом, в якому він і правив до своєї смерті. Була збудована велика сільрада, що містила навіть актовий зал, і був організований та вмебльований "червоний куточок", в якому на постаментах стояли бюсти Леніна і Сталіна.
Але Сталін помер, пройшов ХХ з'їзд партії, і "згори" поступила вказівка: провести десталінізацію, агітацію прибрати, залишити тільки Леніна. Хоч голова-гебіст і був вірним служакою партії, але був він і вірним сином Сталіна, ім'я якого так прославляв словами і вчинками, і довго не міг узгодити це протиріччя. Поки нарешті не знайшов вихід: на його замовлення була виготовлена спеціальна тумба, зверху якої стояв отой бюст Леніна; всередині же був схований бюст Сталіна на спеціальній висувній поличці на підшипниках, і все це діло закривалось дверцятками.
Може, голова сподівався, що вітер історії звіє сміття із доброго імені Віссаріоновича, і вірні гебісти-сталіністи знову стануть у пошані, але цього все не відбувалось і не відбувалось. Бюст Леніна все так і стояв на чільному місці червого куточка, приховуючи у надрах постаменту вусату голову вождя, реабілітовувались політв'язні, пройшла відлига, минуло і закручування гайок, і у голови-гебіста став потихеньку їхати дах. Якщо раніше він просто відкривав по вечорах ті дверцятка та змітав з Сталіна пилюку, то далі все частіше став заглядати в чарку, роблячи бюст вождя своїм собутильником.
Все частіше він відкривав ті дверцятка, ставив на них гранчак, закуску, сідав на стільчик, починав киряти і розмовляти із гіпсовою головою Коби, виливати йому свої жалі, згадувати минуле і співав тужливих пісень. Звісно, що таке шило було важко утаїти, і про це знало все село. Над ним посміювались – бо селяни були небезпідставно впевнені, що голова-то їбанувся, але посміювались тихо і підпільно.
Потім голова відправився у подорож до свого любого вождя, і Ленін з секретом в утробі стояв так у "червоному куточку" аж до перебудови, коли і був відправлений на склад – щоби зберегти такий артефакт і показувати його обраним людям.
Два чи три роки тому я кілька місяців підряд виконував роботи у Вінницькій області. Кожні два тижні ми повертались до Києва, де звітувались про виконані роботи, виписували нові путівки, один-два дні відпочивали і знову їхали на Вінничину.
Крім того, у підземних приміщеннях бункера накопичувався якраз той природній радон. Радіація радону та граніту вразила Гітлера, і до кінця свого життя той страждав від легкої форми променевої хвороби, що відбилось на його адекватності та керівництві Рейхом. Не знаю, наскільки ця версія правдива, але вона є дуже цікавою, погодьтесь.
Ще у 2008-му році я познайомився з сільським головою одного села Бершадського району Вінницької області. З того часу ми часто відмічали у нього відрядження по області та зупинялись на нічліг – він залюбки пускав нас у кімнату відпочинку сільської ради, що суттєво економило нам кошти на готель. От і тоді, два чи три роки тому, ми зупинялись у нього, і коли вся бригада ішла кимарити, ми з ним киряли пиво чи горіляку в його кабінеті, ведучи розмови про те та про се.
І ось в ході одних таких нічних посиденьок у нас зайшла розмова про Совєцький Союз, культ лічності та інші ніштяки. Голова підвівся, сказав мені йти за ним і попрямував на невеликий склад у приміщенні сільради. Старі меблі, якісь засохлі вазони та відкидні крісла з актового залу були трохи розбавлені артефактами радянської доби – якісь стенди типу "Отлічнікі ударного социалістічєского труда", фанерні транспаранти з стандартними гаслами припадали там пилюкою. Включивши пару лампочок, голова підвів мене до одного кутка і здійняв стару жовту штору із гіпсового бюста Леніна, встановленого на дерев'яній тумбі із червоного лакованого дерева.
Ну Ленін, то й Ленін; що я, Леніна не бачив? З таким питанням я і звернувся до голови, на що той загадково усміхнувся і запросив трохи обійти цей бюст. Ззаду тієї лакованої тумби виявились дверцятка з замковою шпариною та завісами внизу. Провернувши ключ, вставлений в замок, голова опустив вниз ті дверцята – вони стали строго паралельно землі завдяки таким косим тягам, як у дверцяток радянських секретерів, і… Уявіть собі моє здивування, коли з невеликим скрипом підшипників із надр тумби-постаменту частково виїхала дерев'яна підставка із гіпсовим бюстом Іосіфа Віссаріоновича Сталіна.
І тоді голова розказав мені історію цього чудернацького артефакта.
В кінці 40-х років головою села був призначений ветеран ВВВ, заслужений працівник НКВД, який чудом уцілів в репресіях 30-х років. Скидалось на те, що чи його "почесно відсторонили, чи за заслуги його нагородили феодальним уділом, в якому він і правив до своєї смерті. Була збудована велика сільрада, що містила навіть актовий зал, і був організований та вмебльований "червоний куточок", в якому на постаментах стояли бюсти Леніна і Сталіна.
Але Сталін помер, пройшов ХХ з'їзд партії, і "згори" поступила вказівка: провести десталінізацію, агітацію прибрати, залишити тільки Леніна. Хоч голова-гебіст і був вірним служакою партії, але був він і вірним сином Сталіна, ім'я якого так прославляв словами і вчинками, і довго не міг узгодити це протиріччя. Поки нарешті не знайшов вихід: на його замовлення була виготовлена спеціальна тумба, зверху якої стояв отой бюст Леніна; всередині же був схований бюст Сталіна на спеціальній висувній поличці на підшипниках, і все це діло закривалось дверцятками.
Може, голова сподівався, що вітер історії звіє сміття із доброго імені Віссаріоновича, і вірні гебісти-сталіністи знову стануть у пошані, але цього все не відбувалось і не відбувалось. Бюст Леніна все так і стояв на чільному місці червого куточка, приховуючи у надрах постаменту вусату голову вождя, реабілітовувались політв'язні, пройшла відлига, минуло і закручування гайок, і у голови-гебіста став потихеньку їхати дах. Якщо раніше він просто відкривав по вечорах ті дверцятка та змітав з Сталіна пилюку, то далі все частіше став заглядати в чарку, роблячи бюст вождя своїм собутильником.
Все частіше він відкривав ті дверцятка, ставив на них гранчак, закуску, сідав на стільчик, починав киряти і розмовляти із гіпсовою головою Коби, виливати йому свої жалі, згадувати минуле і співав тужливих пісень. Звісно, що таке шило було важко утаїти, і про це знало все село. Над ним посміювались – бо селяни були небезпідставно впевнені, що голова-то їбанувся, але посміювались тихо і підпільно.
Потім голова відправився у подорож до свого любого вождя, і Ленін з секретом в утробі стояв так у "червоному куточку" аж до перебудови, коли і був відправлений на склад – щоби зберегти такий артефакт і показувати його обраним людям.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
ліплять щось вічне у всі віки
тому жертви і герої - це просто красиві епізоди,
естетичні
no subject
Date: 2014-12-26 01:52 pm (UTC)Те, що існують бункери на означає. що у них живуть.
Гітлер та увесь персонал з охороною мешкали у дерев"яних будиночках.
Бункери призначені лише для схованки під час авіанальоту.
no subject
Date: 2014-12-26 08:58 pm (UTC)І про "Вервольф" - стара байка, я її ще років 10 назад чув.
А щодо чудо-тумби, то дивно, що ніхто досі не прилаштував її до нових цілей, просто замінивши бюсти на більш актуальні. Бо часи змінюються, а ритуали залишаються.
no subject
Date: 2014-12-26 11:40 pm (UTC)no subject
Date: 2014-12-27 07:44 am (UTC)Мабуть, щось все ж міняється. Хоча портрети на стінах службових кабінетів все ж змінюють один-одний як і було. Це вже я сам бачив.